Минулі вихідні провела в Улашівці. Напевно наймальовничіше село в Київській облсті. Був день села і троюрідній дядько підкинув від хати до хати (всього 500 км, шо там казати). День села почався трохи пізніше, бо поки всі зішлися до клуба... Баба Ніна організувала хор, присвячували пісні селу, довгожителям, молодості і самому життю. Теплми словом згадали майже всіх жителів села, а деякі отримали подарунки. Мою бабу відзначили як квіткарку та добру господиню, а дід отримав у подарунок ковдру за 52 роки подружнього життя. Сам він жартома згадує ще й шкільні роти і стверждує що вже 62 роки воює з нашою бабою. Потім було застілля, танці й веселі конкурси. І знаєте що? Вміють нащі старигани розважатись )))
Наступного дня пішли з бабою в ліс по опеньки (казали люди що є). В поповому яру жодного не знайшли, аж тут дивлюсь - дідок я возі їде. То був бабин дядько троюрідній. Діждалися його дружини і виряшили їхати на Лихий яр (ну, де Гонгадза відкопали). Кажуть якийсь Гришка аж три відра опеньк там ра раз назбірав. Сама б туди те сунулась, кажуть там людей водить, якось з сестрою ходили - то булотаке відчуття ніби хтось стеже за тобою. Одним словом - Лихий яр. Втім, опеньок ми таки назбірали. Назад їхали Савківою (самий початок села, сто років там не була). Добравшись до хати - залізла на лежанку і годину не злазила, вигрівалась, бо в лісі ноги промочіла і змерзла страшно. Минулося. Наступний день в мишині з читалкою на руках і 7 годин дороги під "Ніжніше за все" від МамиЛень минули як небувало.